Мій американський друг, який вперше відвідав Англію та Європу, дивувався: “Чому тут скрізь, де б я не поставив питання про установи, церемонії та набір правил, мені завжди дають “історичну відповідь” — тому що… У моїй країні прагнуть отримати “функціональну відповідь ” — для того щоб…” Європейці, гадаю, дивляться назад, в історію, і намагаються якомога обмежити зміни; американці ж спрямовані у майбутнє і прагнуть змін.

Тому основна вимога до робітників полягає в тому, щоб вони вміли прочитати, правильно зрозуміти та узгодити всі ці елементи інформаційного обміну незалежно від того, до якої галузі діяльності вони мають відношення насправді. У цьому й полягають інтелектуальні навички людського розуму. Їх можна придбати чи принаймні хоча б частково розвинути під час занять у школі. Для більшості людей засвоєння цих навичок відбувається не швидко і не просто, а вимагає багатьох років практики, причому найбільш ефективно воно здійснюється на початку дорослого життя, а не в її середині.

Багато здорових активних людей похилого віку готові працювати; від нас буде потрібно лише зміна кількох законів, що ускладнюють можливості реалізації їхнього потенціалу. Нам доведеться переглянути стиль спілкування з ними, тому в майбутньому слова на кшталт “пенсіонер”, можливо, сприйматимуться як застарілі (на зразок слова “слуга” у наші дні). Слова нерідко стають провісниками соціальних змін, зовнішніми ознаками порушення послідовності у трудовій сфері, що ініціюють нетрадиційне мислення.

Він не знав Р. Реванса, “невідомого” героя активного навчання, який довів, що найефективнішим є навчання у реальному житті з реальними проблемами та реальними людьми, а не в класах із всезнаючими вчителями.

Не знає він та інших, наприклад Дж. Дьюї, який багато років тому показав, що навчання - це процес відкриттів, що кожен з нас повинен сам для себе виявити дуже багато і ніхто не здатний зробити цього за нас; або І. Ілліча, який стверджує, що в наших школах нічого не вчать, а лише дають повчання. На жаль, він чув лише про Б. Скіннера, який стверджував, що навчання — це тренування, яке призводить до появи зумовлених реакцій (так собака після серії тренувань починає реагувати на свисток).

Пізніше я дійшов розуміння, що в школі я так нічого і не навчився. Виніс же я з неї лише одне — розуміння того, що всі проблеми давно кимось вирішені, на всі завдання існує відповідь або наприкінці книги, або в голові вчителя. Навчання уявлялося процесом перенесення колись отриманих відповідей від них до мене.

Мова і філософія, яку він описує, необхідні нам для освоєння нових шляхів, методів і нових звичок, щоб навчитися жити в умовах високої невизначеності, але з більшою довірою і творчістю і меншим контролем.

Федералізм, на мій погляд, є об’єктивно обумовленою зміною в процесі еволюційного розвитку організацій. Люди, які працюють, наприклад, у селі, отримають можливість використання переваг великих міст. Організаційні ж “міста”, якщо вони не еволюціонують у “села”, приречені на “вимирання”. Їх типова для великих міст поведінка не дозволяє відповідати новим вимогам до різноманітності продукції, технологічних процесів, людей. З іншого боку, села немає необхідних забезпечення зростання ресурсів уяви.

Мудрі організації розуміють також, що високоінтелектуальні особистості визнають тільки таке керівництво, яке ґрунтується на досягненні згоди з ними, а не на наказах, що від них не можна вимагати сліпої покори, що єдині “локомотиви” поступу — культура взаємин між колегами по роботі та спільне розуміння ними завдань.