За останніми опитуваннями, половина українців шкодують про розпад СРСР. У кожного з них є, як то кажуть, поважні причини. Їм можна навіть позаздрити - в них є мрія - жити в СРСР. Але мої симпатії на боці другої половини - яка за СРСР не плаче. Їх доля нагадує мені долю євреїв. Всюди чужі, всюди небажані. Століттями вони поневіряються без своєї країни, без своєї держави, вигнані зі своїх земель. Стоп. Як вигнані, спитаєте ви? Ні, фізично землі є, але ми не відчуваємо їх своїми. Ми хотіли було повернутись, прийшли, а тут СРСР. І та, перша, половина в ньому живе. Виховує своїх хохлят. Ось вона - справжня драма українців.