Джерела: Intermittent Fasting (Time-Restricted Eating), Longevity & Why I now eat One Meal a Day - YouTube

Наш організм налаштований для плавного переходу між двома протилежними станами: “ситий” і “голодний”. Коли ми ситі, рівень інсуліну підвищений, і це сигнал організму зберігати надлишок калорій у жирових клітинах. Організм спалює глюкозу з останнього прийому їжі, а спалювання жиру припиняється.

У стані голоду рівень інсуліну низький. Організм починає використовувати жир накопичений в жирових клітинах і спалювати його для отримання енергії замість глюкози.

Що це означає для нас? Ми можемо спалювати накопичені жирові відкладення тільки в стані голодування, а в стані ситості відбувається накопичування жиру.

Сучасна людина звикла до регулярного харчування, тому ми все менше часу проводимо натщесерце, а все більше - ситими. Тож, через постійний високий рівень інсуліну, організм уникає використання накопичених жирових відкладень, покладаючись здебільшого на глюкозу.

Гарною аналогією є бензовоз, наповнений нафтою. Якщо в баку закінчується пальне, бензовоз зупиняється, незважаючи на те, що везе 20 тонн потенційного палива. Чому? Тому що його двигун віддає перевагу бензину, бо не здатний використовувати як пальне нафту.

Так само і наш організм, коли закінчується глюкоза з останнього прийому їжі, замість того, щоб перейти до стану голодування та використання накопичених жирових відкладень, змушує нас шукати джерело нової глюкози, тобто їжу. Більшу частину дня ми знаходимось у пастці регулярного харчування, коли за прийомом їжі слідує підвищення рівня глюкози, а після зниження рівня цукру в крові, з’являється відчуття голоду.

Відлік стану ситості починається з моменту коли ми сідаємо їсти. Протягом наступних трьох-п’яти годин наш організм перетравлює і засвоює їжу, яку ми щойно з’їли. Протягом цього часу рівень інсуліну значно підвищується та повністю відключає спалювання жиру, а також запускає процес відкладення надлишкових калорій у вигляді жиру. Після закінчення цих кількох годин, наш організм переходить у так званий пост-абсорбційний стан, під час якого складові останнього прийому їжі все ще перебувають у кровообігу. Пост-абсорбційний стан триває від 8-12 годин після останнього прийому їжі, і після його завершення, ми переходимо в стан голодування.

Звідси легко зробити висновок, що оскільки ми переходимо в стан голодування лише через 12 годин після останнього прийому їжі, то враховуючи розпорядок дня пересічної сучасної людини, наш організм дуже рідко переходить до режиму спалювання жиру.

Одним із способів досягти довготривалої втрати жиру буде привчити себе їсти двічі на день і відмовитися від перекусів. Найпростіший спосіб досягти цього, пропускати сніданок після нічного стану голоду, і так максимізувати проміжок коли ми голодні. Кава чи чай можуть допомогти зробити очікування обіду чи вечері легшим і приємнішим.

Найпопулярніша схема інтервального голодування яку популяризував Мартін Берхан, полягає в тому, щоб пропускати сніданок і переносити перший прийом їжі на обід. Ми, пропускаємо сніданок, а потім з’їдаємо звичайний обід і вечерю до сну. Ми постимо 16 годин, що складаються з годин сну та часу до обіду, а потім споживаємо нашу звичайну денну норму протягом 8 годин. Наприклад, ми востаннє їмо о 21 годині, прокидаємось о 7:00 ранку, пропускаємо сніданок, нічого не їмо до обіду, потім обідаєте о 13:00 та знову вечеряєте о 21:00 вечора. Впродовж часу від 13:00 до 21:00 дозволяється перекушувати, але краще скоротити час між обідом та вечерею.

Звичайно, інтервальне голодування має і недоліки. Зокрема вчені попереджають, що послідовники інтервального голодування мають вищий ризик смерті від серцево-судинних захворювань.